8.
ЖУРНАЛІСТ
(05.06.2006 11:28)
0  
УТАЄМНИЧЕНІ СТОРІНКИ НАШОЇ ІСТОРІЇ
Більшість громадян України не знає справжньої історії своєї країни. Виховані на комуністичних міфах, теперішні громадяни України зараз не знають ці, утаємничені комуністичною системою, сторінки нашої історії. Максимум, що совкові громадяни чули, це про голодомор 33-тього і сталінські репресії. Пост-совєтська система приховує голодомори і комуністичний терор – геноцид (узаконене системою вбивство, працівниками ЧК-ГПУ-МГБ-НКВД-КГБ-МВД, десятків мільйонів українців, з метою знищити нашу націю).
На початку 2005 в Україні змінилась виконавча влада, точніше Президент та керівники міністерств та більшості відомств. Але штат міністерств, відомств, адміністрацій та інших державних установ залишився той самий, корумпований, обслуговуючий інтереси олігархів і їхніх ізраїльських та російських компаньйонів.
В середині 2006 в Україні змінилась законодавча влада, точніше оновилась на 60 відсотків. Але у новоспечених нардепів зосталась прихильність до бізнесу олігархів.
Сьогодні в Україні пост-совєтська система обслуговує тих самих олігархів – Ахметова, Таруту, Коломойського, Волкова, Суркісів, Пінчука. Телевізійні засоби масової інформації належать олігархам, радіо та друковані ЗМІ належать мультимільйонерам, бізнес котрих тісно пов’язаний з бізнесом олігархів. Система опирається на носіїв – “людей” працюючих в органах влади усіх рівнів, керує системою прокурорська мафія.
Націонал-патріотичні сили разом з Президентом намагаються донести до громадськості таємні сторінки нашої історії. Але підконтрольні олігархам ЗМІ вперто ігнорують такі ініціативи, а носії системи – державні службовці саботують рішення керівників держави. Чому так? Та тому, що носії системи живуть за рахунок хабарів. А власникам ЗМІ – олігархам і мультимільйонерам, вигідно хабарництво, бо тоді можна купити для свого бізнесу потрібного чиновника чи правоохоронця, щоб лобіювати потрібні рішення. Така пост-совєтська система нагадує таке собі зміїне кубло, де замкнуте коло. Таємні ж сторінки нашої історії проливають світло на реальне обличчя системи і підказують механізми боротьби з нею, що у свою чергу може реально допомогти українцям отримати потрібні знання для реформування пост-совєтського мислення. А це вкрай важливо для зміни системи, але не для її носіїв, бо така реформа мислення і подальша зміна системи не вигідна їм тому, що завдяки цій системі, вони не погано живуть за наш з вами рахунок. От вони й стережуть спокій цієї системи.
Чиї вони нащадки, ці носії? Це діти, онуки і учні катів українського народу – ветеранів ЧК-ГПУ-МГБ-НКВД-КГБ-МВД. Багато цих катів, не зважаючи на свій похилий вік, ще живі, бо на добрих пайках, пільгах і великих пенсіях, на відміну від воїнів ОУН-УПА – борців за Україну, за її волю, за нас з вами. Багато матеріалів ще до сих пір не розсекречено, а доступ до розсекречених є не виправдано складним. Тому, що нащадкам катів – теперішнім працівникам СБУ, МВС, прокуратури і їхнім сексотам не потрібно, щоб ці сторінки історії стали відомі, тим більше широкому загалу. Навіть зараз деякі чиновники кабміну у робочих кабінетах вивішують на стінки портрети ката Леніна, а в СБУ часто трапляються портрети ката Дзержинського. Чимала частина представників сьогоднішньої виконавчої і законодавчої влади є сексотами прокурорів та управлінь КГБ-СБУ. Тому ці представники й противляться розсекреченню архівних документів, наслідком яких може стати, як мінімум – люстрація.
21 травня 2006 року у день пам’яті жертв комуністичних репресій у Биківнянському лісі на могилах у Державному історико-меморіальному заповіднику, де поховано більше ніж сто тисяч вбитих катами ЧК-ГПУ-МГБ-НКВД-КГБ-МВД українців Президент України Віктор Ющенко пообіцяв: “Кожного згадаємо – і того, хто тут лежить, і того, хто це зробив.”. Ваші слова, пане гаранте Конституції, та Богу в вуха, взагалі то, не словом, а – ділом!
23 травня 2006 року на Свято Героїв представники патріотичних організацій звернулись до столичної влади з вимогою вшанувати полковника Армії УНР – Євгена Коновальця у назвах вулиць та встановити українському герою пам’ятник у Києві. Але напевно що столичні службовці та новоспечені депутати Київради не будуть поспішати виконати Укази Президента, а з таємними сторінками нашої історії навіть не знайомі, бо ж у школі та вузі вивчали совєцьку пропаганду, а не історію України, тому й не знають навіть про славетного діяча УНР – Євгена Коновальця.
Ми звернулись за коментарем стосовно таємних сторінок нашої історії з питанням: Що сьогодні ще залишається зробити для вшанування жертв політичних репресій комуністичного періоду?
Володимир Мозговий – Голова Київської міської організації Спілки Української Молоді: Я вважаю, що сьогодні, по-перше, це реально втілити те, що сьогодні декларується на державному рівні, тобто є відповідно ряд Рішень і Указів Президента, і про вшанування жертв політичних репресій, і голодоморів, і про визнання національної визвольної боротьби різноманітного періоду, і патріотично-нацональної пам’яті, і про відзначення видатних діячів доби УНР – ЗУНР. Але ці Укази, на жаль, лежать на папері. Тобто фактично, подолання проблеми є в тому, щоб змусити чиновників виконувати ті Укази, які підпише Президент в цьому напрямку. По-друге – необхідно розсекретити усі матеріали періоду політичних репресій, які містяться у архівах СБУ та інших державних архівах. По-третє – започаткувати щоденну передачу на телебаченні та радіо, де диктор буде зачитувати ці документи, а камера показуватиме їх слайдами. По-четверте, без тиску громадськості без її активності, як показує досвід, всеодно все залишається лише на папері, тобто, ще раз підкреслю цей процес треба піднімати саме громадським організаціям, громадським інституціям, як умога ширшому загалу українців, тоді справа зрушиться з мертвого місця. Не мовчати, а постійно згадувати невинних убитих, говорити правду про їх катів, пам’ятати славетні подвиги Українських Героїв.
31 травня 2006 року.
Сторінка вільної журналістики “ЖУРНАЛІСТ”
http://www.JOURNALIST.2v1.org
|
