итайська кухн¤

≤з книги Д≤стор≥¤ культури початку стол≥тт¤Ф


“епле пиво, холодн≥ баби...

“ом ¬ейтс




 итайська кухн¤

÷ей випадок трапивс¤ рок≥в п'¤тнадц¤ть тому, ¤кщо ¤ не помил¤юсь.
“ут поруч, на сус≥дн≥й вулиц≥, може ти пам'¤таЇш, Ї такий високий будинок,
в ¤кому тод≥ здавались к≥мнати,
≥ там поселилось к≥лька китайц≥в, ¤к≥, ¤к ви¤вилось, перевозили наркоту пр¤мо в своњх шлунках,
мов небачений небесний кав'¤р, здатний зламати цю вк≥нець загроблену цив≥л≥зац≥ю.

 ≥мнати здеб≥льшого винаймали вс≥л¤к≥ шарлатани ≥ таксисти,
також пов≥троплавц≥, позбавлен≥ своњх небесних бол≥д≥в, все варили на кухн≥ каву
≥ слухали джазов≥ рад≥останц≥њ,
≥ реч≥ починали св≥титись в темр¤в≥ ≥ не в≥дкидати т≥ней,
а колишн≥ регб≥сти за пивом ≥ картами курили кемел ≥ говорили про своЇ довбане регб≥.

¬ китайц≥в щось не залагодилось ≥з б≥знесом, про це пот≥м багато писали,
сам знаЇш, ¤к це буваЇ: одного разу щось там соб≥ не под≥лили - ≥ по всьому,
тож влаштували жахливу стр≥л¤нину пр¤мо на задньому двор≥,
заган¤ючи у п≥двали щур≥в ≥ птах≥в у небеса.

я час в≥д часу туди заходжу, коли повертаюсь додому, робл¤чи невеликий гак,
розгл¤даю пожежн≥ драбини ≥ небо, в ¤кому, ¤кщо подумати, немаЇ н≥чого, окр≥м, власне, неба,
≥ знаЇш, ≥нод≥ мен≥ здаЇтьс¤, що люди насправд≥ помирають тому,
що в них просто зупин¤Їтьс¤ серце в≥д любов≥ до цього
дивного-дивного фантастичного св≥ту.





ƒит¤ча зал≥зниц¤

¬≥д вуличного дощу т≥каючи в аудитор≥њ,
в березн≥, коли м≥стом товчетьс¤ безл≥ч божев≥льних,
гр≥ючись в книгарн¤х ≥ безкоштовних туалетах,
¤к тритони обертаючи за св≥тлом коричнев≥ оч≥;
щедрою рукою час зачерпуЇ з≥ своњх водоймищ
≥ сипле в твоњ долон≥
пригорщ≥ молюск≥в ≥ равлик≥в,
комет ≥ р≥чкового кам≥нн¤.

 олись вс≥ вокзали в моЇму м≥ст≥ о так≥й пор≥
зупин¤лись, наче будильники
з тис¤чею ослаблених пружин;
сховавшись п≥д небо,
котре лет≥ло з двома св≥тилами,
мовби людина з двома серц¤ми,
рудоволос≥ д≥вчата ¤к≥ тримали сут≥нки на к≥нчиках ¤зик≥в,
сп≥вали п≥сню, що в н≥й, н≥би в вуг≥лл≥,
було багато староњ зброњ, од¤гу ≥ зотл≥лих тарантул≥в;
≥ з пагорбу, де зак≥нчувалось м≥сто,
видно було зал≥зницю,
¤кою добирались додому роб≥тники.

—к≥льки вогню, ск≥льки сл≥з, ск≥льки вуг≥лл¤
вигор≥ло в леген¤х, в≥трилах, що напиналис¤
в шахтарському селищ≥.
ѕощо, скажи, небо збираЇ вс≥ своњ ласощ≥,
крам ≥ св≥тила,
≥ повернувшись, зникаЇ за пагорбом?

«а кожен невидимий видих вимучених за н≥ч метелик≥в,
за кожного ≥з сир≥т, котр≥ кожного ранку складали пост≥ль, мов парашути,
за кожен з кларнет≥в в твоЇму горл≥, ¤к≥ не дають тоб≥ просто дихати,
перетворюючи голос на т≥нь ≥ джаз на хворобу,
заплачено нашим житт¤м.
“римайс¤ ближче до мене. ¬инесений в заголовок,
досв≥д постане, мов риштуванн¤,
кр≥пл¤чи ще нест≥йк≥ дит¤ч≥ леген≥
дротами ≥ крейдою.

≤ цей сн≥г також, наче старе полотно
складений в гром≥здких шухл¤дах неба,
не накриЇ твоЇњ печал≥. Ћише дивись -
прот¤ги гул¤ють в≥д кордону до кордону
≥ нероз≥рваними бомбами в темр¤в≥ лежать вокзали
≥ н≥чн≥ самотн≥ експреси, мовби вуж≥ в озерах,
плавають в темр¤в≥, сплескуючи хвостами,
довкола твого серц¤.

√отельний б≥знес

¬ дешевих берл≥нських готел¤х, ¤к≥ тримають рос≥¤ни,
де на рецепц≥¤х немаЇ льод¤ник≥в, а в к≥мнатах - в≥дпов≥дно -
конверт≥в з готельними лейблами,
де сто¤ть пожовт≥л≥ в≥д часу ванни,
в ¤ких ховаютьс¤ риби ≥ скорп≥они,
часто спин¤ютьс¤ в≥дв≥дувач≥, терт≥ житт¤м,
¤ким Ї що розпов≥сти про цей час, перш н≥ж завалитись
в л≥жко разом з≥ своњм бухлом ≥ старими мундштуками.

ƒоки вони говор¤ть ≥ жують нар≥зану шинку,
принесену з крамниц≥ напроти,
≥ поп≥л з њхн≥х цигарок летить в л≥жко,
¤к сн≥г на портов≥ м≥ста,
м≥с¤ць встигаЇ з рогу вулиц≥ перем≥ститись ближче до церкви
≥ коридорн≥ починають займатись ранковим прибиранн¤м,
знаход¤чи в душових каб≥нах використан≥ презервативи
≥ вимазан≥ кров'ю рушники.

≤ ось одного разу в один з таких готел≥в
всел¤Їтьс¤ чолов≥к, показавши на рецепц≥њ студентський
аусвайс, ≥ зачин¤Їтьс¤ в к≥мнат≥.
¬ранц≥ йому ще принос¤ть сн≥данок ≥ в≥н -
разом ≥з тацею, не скидаючи од¤гу ≥ черевик≥в,
залазить у ванну ≥ пускаЇ воду.

«найшовши його вже наступного дн¤
≥ викликавши пол≥ц≥ю,
коридорн≥ пот≥м довго перемовл¤ютьс¤,
що ось, мовл¤в, треба ж було так наковтатись снод≥йного,
щоби померти просто в вод≥,
бачиш, ви¤вл¤Їтьс¤ смерть може пахнути
турецькою кавою,
≥ що нам тепер робити п≥сл¤ цього всього.

ћ≥ста, роз≥рван≥ жагою самотн≥х ж≥нок,
змащений слиною молодих ем≥грант≥в м≥с¤ць -
все, про що вони говоритимуть, про що њм Ї що розпов≥сти,
коли кожен ковток ≥ кожна т¤га -
лише прив≥д продовжити безк≥нечну розмову.

ћало хто здогадуЇтьс¤ про меж≥ видимого,
особливо в ц≥й к≥мнат≥ з тостером ≥ н≥чником,
з ¤коњ немаЇ поверненн¤, ≥ немаЇ по¤сненн¤,
ти ж не будеш слухати нал¤кану прибиральницю,
¤ка першою ув≥йшла до к≥мнати
≥ нав≥ть бачила, ¤к у вод≥ плавали
розмокл≥ банкноти ≥ чорн≥ дельф≥ни
а з≥ стел≥ на тонких павутинках
спускались павуки ≥ ангели
≥ сипали тро¤ндов≥ пелюстки
в хлоровану воду.




¬нутр≥шн≥й кол≥р очей

ќсь на сходах ун≥верситету сидить ж≥нка,
¤к≥й ледве доб≥гаЇ до тридц¤ти,
≥ курить кемел.
ѕ≥сл¤ дощу,
витираючи шк≥ру,
¤ка в нењ прозора наст≥льки, що п≥д
нею видно водорост≥ ≥ п≥сок,
вона думаЇ - ось знову з неба сипл¤тьс¤
холодн≥ леза, ср≥бн≥ цв¤хи,
≥ ран¤ть смертельно равлик≥в,
котр≥ падають, розрубан≥ навп≥л,
мов хрестоносц≥ в п≥сках ѕалестини.

ѕотр≥бно довго говорити,
вишептуючи ≥ проговорюючи
р≥зн≥ слова ≥ назви р≥зних речей,
щоби не таким порожн≥м
вигл¤дало пов≥тр¤ навколо нењ.
ѕ≥сл¤ пробудженн¤
вс≥ њњ чолов≥ки
прикладають голови до годинник≥в,
наче до мушель,
≥ слухають ¤к в далеких озерах
зд≥ймають мул
гром≥здк≥ черепахи.

≤ нав≥ть не зателефонуЇш њй при нагод≥;
тому що ≥нод≥ варто померти, аби зрозум≥ти,
що це й було житт¤,
≥ тому що сл≥д ≥нод≥ стулити пов≥ки, щоби побачити
з ¤кого боку сновид≥нн¤ ти знаходишс¤;
≥ п≥сл¤ зм≥ни погоди знову п≥д≥йметьс¤ тиск
в≥д ¤кого лускаютьс¤ кап≥л¤ри
в очах випадкових метелик≥в
й стаЇ тепл≥шою њњ шк≥ра,
в≥д ¤кого вода в њњ кранах ≥ посуд≥
перетворюЇтьс¤ на кров
≥ вона знову ц≥лий день не може
ан≥ приготувати соб≥ чаю,
ан≥ зварити кави.

ѕродавець потриманих автомоб≥л≥в


¬ 80-му, коли помер “≥то,
високо в салатовому неб≥ ™вропи
на мить зупинились маховики, котр≥ прогр≥вали
руду ≥ ср≥бло в копальн¤х б≥л¤ наших кордон≥в.
¬еликий час, пора, що народжувала героњв;
блукаючи тепер чужою крањною,
зупинись б≥л¤ баскетбольного майданчика,
подивись ¤к п≥дл≥тки протинають зал≥зними
прутами небо, щоби воно
скор≥ше рухалось.

ѕрограна нами одного разу боротьба
н≥кому н≥ про що не говорить;
в ≥рландських барах чолов≥ч≥ руки
торкаютьс¤ клав≥ш,
сп≥ваючи г≥мни легк≥й безпритульност≥.

 ожна клав≥ша -
≥накший звук,
натруджен≥ пальц≥ настроюють ≥нструмент,
щоби щось додати ≥ще
про нашу любов
≥ муку.

„ас, коли на задимлених кухн¤х закипаЇ жир
≥ кухар≥ рубають ножами пок≥рну зелень,
час, коли в темр¤в≥ двор≥в зникають ж≥ноч≥ сукн≥,
що мають кол≥р сердець ≥ татарського соусу;
√осподь дав нам наш≥ кордони,
нашу зл≥сть ≥ в≥двагу, наш кокањн,
¤ ≥ тепер хвилююсь кожного разу,
приход¤чи до причаст¤ чи перевод¤чи
бабки з одного банку
в ≥нший.

“ому дограй до к≥нц¤ веселу мелод≥ю
про те, ¤к одного разу
ми зустр≥лись п≥д зор¤ним небом
≥ в≥дтод≥ з тривогою спостер≥гаЇмо
¤к в нашому неб≥ лишаЇтьс¤
все менше ≥ менше
з≥рок.





Ќекомерц≥йне к≥но

Ќа одному фото, знайденому мною в помешканн≥,
¤ке ¤ винаймаю зображено д≥вчинку рок≥в
13-14 у досить в≥двертому купальному костюм≥,
десь на ¤комусь пл¤ж≥, поруч видно камТ¤не побережж¤,
д≥вчинка см≥ливо дивитьс¤ в камеру, н≥би говорить: Уприв≥т,
недоумки, це ¤Ф, внизу п≥дписано УЅухарест, 86 р≥кФ, зараз
би њй мало бути п≥д тридц¤тник, ми з нею приблизно одного в≥ку,
¤кщо вона звичайно не здохла в своЇму Ѕухарест≥ в≥д алкогол≥зму,
котрий в Ѕухарест≥ мабуть ≥ не л≥куЇтьс¤, зрештою, в нас так само.

÷≥каво, ¤ зараз згадую той час ≥ думаю Ц ¤кою кашею
були набит≥ наш≥ м≥зки! ¬с≥ ц≥ ≥нтел≥гентськ≥ заморочки з 70-х,
¤к≥сь розпов≥д≥ про б≥т ≥ л≥ву професуру, про свободу сумл≥нн¤
≥ новий джаз, ¤кий мають реан≥мувати б≥л≥, ≥нша лажа,
тепер ось минуло пТ¤тнадц¤ть рок≥в ≥ можеш збирати лише
випадков≥ св≥дченн¤ великих потр¤с≥нь, ≥ нев≥дом≥ тоб≥
однол≥тки, розкидан≥ по материках, ¤кщо вони не померли в≥д
комун≥зму ≥ сиф≥л≥су тепер тримають за горло ≥стор≥ю своЇњ крањни,
не бажаючи пробачити њй њњ ганебну кап≥тул¤ц≥ю, правильно Ц
ангели б мали трич≥ подумати перш н≥ж звТ¤зуватись з такими
блазн¤ми, сам≥ винн≥, змушен≥ тепер вит¤гувати з депрес≥њ
≥ купувати молитовники, зрештою, ми лише повторюЇмо те,
що в≥дбуваЇтьс¤ на небесах, адже що таке небо, ¤к не система
дзеркал, розташованих, щоправда, таким чином, щоби н≥чого
не можна було побачити.

¬се залежить в≥д пори року ≥ в≥д погоди - живучи в старих
Ївропейських столиц¤х, набитих св≥жим ем≥грантським мТ¤сом,
ти сам соб≥ вир≥шуЇш чим зайн¤тись, наприклад
приходиш в маленьк≥ к≥нотеатри на б≥чних вуличках, подал≥
в≥д центру, де крут¤ть справжнЇ старе к≥но, де в зал≥
на старих продавлених кр≥слах сид¤ть к≥лька пенс≥онерок
≥ збоченц≥в ≥ дивл¤тьс¤ на цих в≥чно молодих д≥вчаток,
чињ обличч¤ запамТ¤товувались ≥з перших дит¤чих перегл¤д≥в,
пот≥м ≥деш додому, вертаЇшс¤ в помешканн¤, де
з кожним роком лишаЇтьс¤ все менше пов≥тр¤, зТ¤вл¤Їтьс¤
все б≥льше демон≥в, котр≥ збираютьс¤ вноч≥, коли ти засинаЇш,
навколо твого л≥жка, довго розгл¤дають татуюванн¤ на твоњх руках,
коментуючи найб≥льш ц≥кав≥ малюнки
цитатами з≥ —в¤того јвгустина.








Ѕукмекерськ≥ контори

—правжню рад≥сть ≥ справжн≥й в≥дчай в цьому
житт≥ може в≥дчути лише той, хто зважаЇ на
вс≥л¤к≥ др≥бниц≥, на реч≥, в≥д ¤ких, на перший погл¤д,
мало що залежить. —каж≥мо, ц≥ афганськ≥
п≥дл≥тки, найкращ≥ в нап≥всередн≥й ваз≥,
на ¤ких, здеб≥льшого, ≥ ставл¤ть
цирков≥ продюсери ≥ в≥дставн≥ оф≥цери
пов≥тр¤них сил -
кому ¤к не њм знати
форми ≥ ви¤ви ненавист≥,
нудотн≥ приступи ностальг≥њ,
хто ¤к не вони проривають тонку
обшивку часу ≥ на ¤кусь мить
зазирають в майбутнЇ, наповнене
св≥тлом, травою ≥ вуличними
птахами.

ћен≥ подобаютьс¤ чолов≥ки, ¤ким перевалило
за сорок. ¬они заспокоюютьс¤ ≥
перестають бо¤тись старост≥. ѓхн≥й побут
наповнюЇтьс¤ необх≥дною к≥льк≥стю р≥зних, суто
чолов≥чих речей - важкими механ≥чними годинниками,
зручними самописками ≥ хорошими цигарками
а не ¤ким-небудь полегшеним
американським лайном.
ќсь вони, ¤к правило, ≥ спокушають долю,
заход¤чи до нењ на заднЇ подв≥р'¤,
щоби знову в≥дчути, ¤к стискаютьс¤ њхн≥ серц¤,
¤к≥ в них ≥ без того темн≥ й цупк≥,
мов гаманц≥ з≥ свин¤чоњ шк≥ри.

ћова нав≥ть не про можлив≥сть виграшу, бо що таке
бабки, коли йдетьс¤ про њхню сов≥сть,
¤ка њм заважаЇ жити, щоноч≥ засипаючи
њхн≥ л≥жка гар¤чим вуг≥лл¤м ≥ пивними пробками.
јдже ск≥льки б ти не жив, ти все одно не встигнеш
зрозум≥ти хто подарував тоб≥ це житт¤,
так що при зустр≥ч≥
так ≥ не зможеш
йому под¤кувати.







ќркестр похоронноњ служби

≤стор≥њ, повТ¤зан≥ з вбивствами, ножовими пораненн¤ми,
невдалими абортами, загалом Ц
≥стор≥њ, повТ¤зан≥ з крим≥налом, прит¤гують
багатьох саме через свою притчев≥сть, в таких ≥стор≥¤х
чолов≥ки мужн≥ й пок≥рн≥ а д≥ти
впл≥тають в своњ зач≥ски тро¤ндов≥ стебла
господньоњ присутност≥, в таких ≥стор≥¤х
смерть завжди заб≥гаЇ наперед, н≥би хоче подивитись
чим все зак≥нчитьс¤, багатьом саме ≥ подобаЇтьс¤,
що смерть в цих випадках починаЇтьс¤ ще за житт¤,
≥ можна роздивитись њњ п≥дл≥ткове
обличч¤.

¬ таких ≥стор≥¤х рано чи п≥зно зТ¤вл¤ютьс¤ музиканти
з похоронноњ контори, вони з≥стрибують ≥з розбитого
автобуса на вТ¤зку цвинтарну землю ≥ д≥стають з-п≥д плащ≥в
волинки, тромбони ≥ мисливськ≥ р≥жки, викочують на пов≥тр¤
полков≥ барабани ≥ катеринки ≥ видувають над пок≥йниками
великий цвинтарний джаз, криваву ≥ нестримну музику в≥дчаю
≥ непокори, т¤гуч≥ гангстерськ≥ мелод≥њ, мелод≥њ старих
шл¤гер≥в, попул¤рних серед матрос≥в ≥ проституток,
≥ тод≥ вс≥, хто прийшов провести неб≥жчика в останню
дорогу, полегшено з≥тхають, тому що це так≥ правила,
такий ритуал, чи що, одним словом насправд≥
бо¤тьс¤ не пок≥йник≥в Ц бо¤тьс¤ ними стати.

ўе в таких ≥стор≥¤х обовТ¤зково присутн≥ ж≥нки,
ось про них ≥ потр≥бно говорити окремо Ц про
сорокар≥чних ж≥нок, в ¤ких ще й дос≥ можна
пом≥тити пристрасть ≥ нер≥шуч≥сть с≥мнадц¤тир≥чних д≥вчаток,
вони оплакують кожне безумне житт¤, розтрачене на так≥
др≥бниц≥ ¤к любов ≥ в≥ддан≥сть, вони памТ¤тають ¤к саме
починалась велика депрес≥¤ в наш≥й крањн≥,
вони й дотепер пошепки повторюють т≥ слова,
¤кими з ними прощались:

все гаразд, д≥вчинко, не треба н≥¤ких л≥к≥в,
¤ хочу любити б≥льше, ан≥ж ти хочеш народжувати,
житт¤ не зупинилось, ¤к ми думали, бачиш Ц ≥ дал≥
приход¤ть ранков≥ курТЇри з вокзалу ≥ коханц≥ прощаютьс¤ на сходах,
¤ залишусь з тобою, буду ≥ дал≥ спостер≥гати
¤к богомоли вповзають тоб≥ на долоню ≥ починають
рухатись твоњм сонним т≥лом,
≥ пошл≥ть терп≥нн¤ њм, небеса,
в њхн≥й безк≥нечн≥й мандр≥вц≥.


∆≥нка за тридц¤ть долар≥в

«има обступила м≥сто,
дл¤ тих, хто т¤гаЇтьс¤ в≥д самого ранку
без жодних справ
не найкраща пора.
Ѕ≥си ≥ пи¤ки розб≥глис¤ по вокзалах,
гр≥ютьс¤ в каб≥нках дл¤ фогографуванн¤,
не виход¤ть назовн≥.
÷≥ небеса в розширених алкоголем
з≥ниц¤х п≥дл≥тк≥в, њхн≥й голос, що завмираЇ,
коли вони говор¤ть про ж≥нок -
¤к вони п'ють червоне вино,
¤к вони розд¤гаютьс¤, ¤к вони зн≥чено плачуть,
розмазуючи гар¤чу помаду по од¤гу ≥ серветках.

∆итт¤ тоб≥ д≥станетьс¤ р≥вно ст≥льки,
ск≥льки ти зум≥Їш з≥гр≥ти
власним подихом ≥ долон¤ми -
сн≥г над р≥кою
≥ рештки тютюну й цукру в помешканн≥
≥ ¤ зможу завжди сказати:
бувай, д≥вчинко,
крањна, в ¤к≥й ¤ живу,
можливо саме тому ≥ не розвалилась,
що в н≥й ≥ще к≥лька людей
любл¤ть одне одного - без ≥стерики
≥ презерватив≥в, просто
перемовл¤ютьс¤ ¤кимись словами,
зустр≥чаютьс¤ десь на вулиц≥,
нав≥ть не знаючи до путт¤
де ц≥ ж≥нки п'ють своЇ червоне вино,
де вони прокидаютьс¤ а потому зн≥чено плачуть,
розмазуючи гар¤чу помаду по шк≥р≥ ≥ по серветках.

“и дивитимешс¤ на св≥т за своњми в≥кнами,
на св≥т, з ус≥ма небесами, що пливуть його поверхнею,
≥ думатимеш,
що нав≥ть ¤кщо вони зможуть перезимувати ≥ цього разу,
що вони робитимуть з≥ своЇю морокою? -
адже так чи ≥накше в≥д нас залежить так мало,
житт¤ знай соб≥ триваЇ без к≥нц¤ ≥ початку
≥ по кожн≥й велик≥й любов≥
залишаютьс¤ порожн≥
зали оч≥куванн¤.





јлкоголь

«елена вода р≥чок зупин¤Їтьс¤ в теплих руслах,
риби, мов дирижабл≥ розган¤ють планктон
≥ змучен≥ птахолови намагаютьс¤ вп≥ймати
кожне слово.

ћ≥цно тримай у руках кольорове ганч≥р'¤ ≥ скотч,
¤кими ст¤гнуто р≥зан≥ вени нашого героњчного часу.
 олись нарешт≥ вимкнеш це рад≥о,
звикаючи до нењ, звикаючи до њњ диханн¤,
≥ вона, вд¤гнувши твою футболку,
принесе тоб≥ серед ноч≥ води.

Ќа л≥тн≥й терас≥ горн¤та з рештками чаю
заливаютьс¤ зливою, наповнюютьс¤ недопалками;
у нас ≥з тобою сп≥льна застуда, у нас ≥з тобою довг≥ розмови -
ти не пом≥чаЇш ранкових дощ≥в, п≥зно л¤гаючи спати
≥ так само п≥зно прокидаючись,
¤ пишу в≥рш≥ про те ¤к ¤ люблю
цю ж≥нку ≥ ¤к ¤ вигадую
все нов≥ ≥ нов≥ слова,
лише б њй про це
не сказати







≤з книги Д”.–.—.–.Ф


ќптовики

ѕодивис¤ на небо, сказав ¤ соб≥ нарешт≥,
¤кщо й там немаЇ кому все полагодити
≥ падають кр≥пленн¤ й риштуванн¤ з рекламою
буд≥вельних компан≥й на пласк≥ животи р≥чок,
ну, то що вже говорити про нас ≥з тобою, сказав
¤ соб≥, чеканн¤ ¤к чеканн¤, ще один день
проходить чорною водою кр≥зь м≥сто.

ƒот¤гну до кордону, думав ¤ вчора, затарюсь
бухлом в нон-стоп≥, буду њхати ≥ мучитись
в≥д ус≥х цих порожн≥х пол≥в, де немаЇ н≥чого,
кр≥м металевих ангар≥в ≥з фарбою.

≤ тепер, коли сонце тихо п≥д≥ймаЇтьс¤ над
угорською кукурудзою, ≥ ¤ дивлюсь, ¤к прикордонники
роздирають старий ф≥ат, тепле циганське гн≥здо,
виймають похм≥льними страшними фак≥рами
з його глибин тютюн ≥ алкоголь, чињсь
над≥њ, чийсь б≥знес, так завжди Ц чим уважн≥ше
дивишс¤ на св≥т, тим б≥льше чийогось розпачу
доводитьс¤ бачити,

житт¤ ¤к житт¤, вињжджаЇш ≥з крањни,
б≥льше не чути паровоз≥в на сортувальн≥й станц≥њ,
заросл≥й травою ≥ молочаЇм, майже в центр≥,
≥ не переходити н≥чними мостами, на ¤ких
зал¤гають бузков≥ сут≥нки, любов ¤к любов, вже
не перебирати в руках номери телефон≥в ≥ назви
л≥к≥в, що вит¤гують кр≥зь ще одну н≥ч, вогн≥ сортувальноњ,
тиша ¤к тиша ≥ не чути г≥ркого паровозного мТ¤са.

ѕотр≥бно всього лише повернутись.
јле вв≥мкнен≥ лампочки,
н≥би в≥дкрит≥ рани Ц
немаЇ кому вимкнути,
немаЇ кому закрити,
немаЇ куди повертатись.


ѕушери

≤сус думаЇ про тебе, коли ти думаЇш про наркотики.
¬еселий ≥ в≥чноперел¤каний чимось пушер, ¤кий
купуЇ соб≥ молоко, живе в нашому квартал≥, виб≥гаючи
зранку з брами, переговорити з кимось по телефону
≥ довго обнюхуючи слухавку, в котр≥й так багато
речей заховано чињмись дбайливими руками,

щоби ми з тобою н≥чого не знали про ц≥ порцел¤нов≥
маски смерт≥, про груб≥ рибацьк≥ куртки, про золот≥
наперстки в кишен¤х вуличних св¤тих,

щоби ми лише зр≥дка, вв≥ сн≥, коли спимо разом,
чули шепоти бандитських душ, з ¤кими розмовл¤Ї
по вуличному телефону наш з тобою
знайомий пушер.

я знаю ¤к йому це вдаЇтьс¤ - у нього тепле диханн¤,
гар¤чий-гар¤чий подих, в≥н у нього пахне
подорожником ≥ кавовим апаратом, в≥н тр≥шки
г≥рчить ≥ в≥ддаЇ паленим лист¤м,

в≥н дихаЇ на морожену рибу в холодильниках,
коли заходить в бари б≥л¤ дощовоњ траси,
≥ в≥д його теплого диханн¤ морожена риба знову
починаЇ боротись ≥ вистрибуЇ в мокру траву,
закладаючи в рани розмокле лист¤ подорожника.

’тось думаЇ про тебе,
коли ти думаЇш про своЇ виживанн¤,
спочатку ти працюЇш на цю крањну,
пот≥м крањна починаЇ працювати на тебе;

¤кби ти т≥льки знав, ¤к≥ незбагненн≥
реч≥ д≥ютьс¤ навколо тебе,
¤кби ти т≥льки м≥г забути бодай
половину
≥з того, що знаЇш.



 лерки

ƒесь обовТ¤зково маЇ бути це м≥сце,
в ¤кому сход¤тьс¤ час в≥д часу
вс≥ твоњ сонц¤, ¤к≥сь так≥ реч≥,
про ¤к≥ ти весь час пам'¤таЇш,
ти њх десь уже бачив Ц ≥ ц≥ будинки,
≥ цих арабок в л≥карн¤них коридорах - на гральних
картах, або в порнограф≥чних журналах,
десь все це обов'¤зково Ї, ≥ чекаЇ
лише на хвилини твоЇњ слабкост≥.

¬ околиц¤х, навколо парку, в старих
дворах ≥ шк≥льних тренувальних залах
щось час в≥д часу повторюЇтьс¤,
тут головне в≥дчути Ц

минулого немаЇ, просто Ї найб≥льш
в≥ддален≥ д≥л¤нки тепер≥шнього,
повертатись на ¤к≥ важко й небезпечно.

√либоко в цих прим≥щенн¤х,
в старих конторах ≥ оф≥сах,
десь вони мають бути Ц к≥мнати,
зав≥шан≥ амулетами, кур¤чими
лапами, бл¤шаними ≥конками,
де ручки на двер¤х ≥ м≥дн≥
кр≥пленн¤ на в≥конних рамах
вимазан≥ блакитною глиною й
чорною пташиною кров'ю,

десь тут п≥длога списана застереженн¤ми
з б≥бл≥њ та конституц≥њ,
≥ страх запаковано в
коробки з-п≥д ксероксного паперу.

’то про це знаЇ? ћожливо, про
це знають клерки, ¤к≥-небудь слухн¤н≥
клерки з пор¤дних родин, розгублен≥
чолов≥ки з продавленою псих≥кою, котр≥
нос¤ть п≥д чорними костюмами ж≥ночу
б≥лизну ≥ глин¤н≥ пентаграми, ≥ спл¤ть
лише при вв≥мкнутому св≥тл≥, ≥ бачать
демон≥в у порожн≥х спортзалах.

ѕрийди ¤к-небудь ≥ подивись на вс≥
ц≥ з≥псован≥ фонтани й на замкнен≥
двер≥ к≥мнати страху;
сни цих чолов≥к≥в, схож≥ на волокна
кукурудзи, солодка т¤гл≥сть
њхньоњ памТ¤т≥ Ц
сильноњ ≥ ч≥пкоњ, завд¤ки ¤к≥й
вони нав≥ть гол¤тьс¤ без дзеркала,
кожного ранку в≥дтворюючи рухами
пальц≥в контури своњх облич, так н≥би
сам≥ ¤нголи вод¤ть њхн≥ми
бритвами, легко й в≥дсторонено,
кожного ранку,
кожного ранку,
поступово наближаючись
до теплих артер≥й.


«бирач≥ конопель

“од≥, коли вони к≥нцево роз≥йшлись,
в≥д нењ почали приходити дивн≥ лист≥вки;
дивись, писала вона, це Ц збирач≥ конопель,
це вони повертаютьс¤ в м≥ста, несучи
на плечах гар¤ч≥ рослини,
заход¤ть в своњ будинки, обережно
переступаючи через черепах ≥ старих,
вже сл≥пих в≥д старост≥ тритон≥в;

кр≥зь земл¤н≥ дол≥вки в њхн≥х будинках щоранку
виростаЇ очерет, з ¤кого пастухи робл¤ть
дивн≥ духов≥ ≥нструменти, що звучать залежно
в≥д напр¤мку в≥тру;

≥, виган¤ючи зранку череди, вони
випускають вперед пов≥тр¤них зм≥њв ≥
вимахують бамбуковими палиц¤ми,
буд¤чи з≥ сну помаранчев≥ з≥рки;

говор¤чи Ц

вперед, наш≥ стар≥ бойов≥ черепахи, вперед,
виплутуйтесь ≥з ц≥Їњ жорстокоњ трави, ламайте смарагдове лист¤, за нашими спинами, за нашими голосами обовТ¤зково прийдуть наш≥ д≥ти, вони ще д≥йдуть до к≥нц¤ безк≥нечних пол≥в, в ¤ких нам доведетьс¤ помирати в≥д лихоманки ≥ старост≥, так що вперед, вперед, на голос пов≥тр¤них зм≥њв, на порух н≥чних тварин, на т≥н≥ померлих, ¤к≥ не можуть продертись кр≥зь нашу густу траву.

ƒивись, писала вона йому,
все, що збулось ≥ все, що збудетьс¤,
все, що тоб≥ заважаЇ ≥ що тебе зм≥цнюЇ Ц
все це в руках нев≥домих тоб≥ чорнороб≥в,
наша велика реальн≥сть, з кав'¤рн¤ми й
кредитними банками, чекаЇ щоранку
на твоЇ пробудженн¤;

все функц≥онуЇ лише за твоЇњ присутност≥,
все зак≥нчуЇтьс¤ лише з твоњм помиранн¤м,
все це н≥коли не припинитьс¤,
все триватиме безк≥нечно,
без к≥нц¤ ≥ початку,
до самоњ смерт≥.



ћормони

ћормони побудували
церкву, недалеко в≥д театру, розбили
к≥лька клумб, тепер багато хто домовл¤Їтьс¤
там про зустр≥ч≥;

весел≥, усм≥хнен≥ мормони в оф≥ц≥йних
костюмах, з бл≥дою шк≥рою п≥сл¤ кривавих божев≥льних
уњк-енд≥в.

Ќов≥ церкви робл¤ть щось ≥з киснем,
¤кщо громада збираЇтьс¤ зранку ≥ д≥стаЇ
вс≥л¤к≥ шаманськ≥ штуки ≥ кривав≥ пружини, ≥, там,
вс≥л¤к≥ н≥кельован≥ гачки, на ¤к≥

ч≥пл¤Ї жертовн≥ приймач≥,
≥ пише кровТю по ст≥нах Ц

того, хто д≥йде до цього м≥сц¤, вже не спинить наш голос,
того, хто прочитаЇ ц≥ написи на ст≥нах, вже не вр¤туЇ жодне вченн¤,
≥дучи по кривавому сл≥ду своЇњ любов≥, завжди памТ¤тай
про отруйних зм≥й, що лежать на дн≥ пакет≥в ≥з б≥омолоком.

 оли ¤ стану мормоном,
¤ сто¤тиму з друз¤ми,
на сон¤чному боц≥ вулиц≥,
см≥¤тимусь до них, говоритиму про погоду:
¤ кожного ранку вичищаю кров ≥з-п≥д н≥гт≥в,
тому що ¤
кожноњ ноч≥ роздираю соб≥ груди,
намагаючись вирвати зв≥дти вс≥ зайв≥ серц¤,
що ростуть у мен≥ кожноњ ноч≥,
¤к земл¤н≥ гриби.



√амбурзьк≥ курви

ѕо к≥лькох роках,
нав≥ть по к≥лькох роках,
забувши ус≥ малюнки ≥ знаки, ¤к≥ здавались
важливими, памТ¤таЇш т≥ здогадки,
котр≥ з'¤вились тод≥ так неспод≥вано й близько,
¤к музика в рад≥о Ц

що зима вже зак≥нчувалась
≥ через ƒунай перел≥тали з≥рки,
≥ що кожного разу, коли њм доводилось
опин¤тись над розгорнутою тканиною русла,
сут≥нь води розкривалась, показуючи
њм небо, що св≥тилос¤ десь угор≥.

Ѕ≥лий-б≥лий сн≥г на стеблах картопл≥,
ранков≥ карти автомоб≥льних дор≥г ,
все рано чи п≥зно зак≥нчуЇтьс¤,
так н≥би н≥чого й не було,

н≥чого не зм≥нитьс¤ з твоњм в≥д'њздом,
≥ н≥чого не зм≥нитьс¤, ¤кщо ти залишишс¤,
окр≥м твоЇњ пам'¤т≥,
окр≥м ¤коњ взагал≥ н≥чого не залишаЇтьс¤.

„уже м≥сто, чуж≥ ж≥нки,
за рухами ¤ких можна здогадатись про силу в≥тру,
голоси, з ¤ких складаЇтьс¤ диханн¤,
тиша, з ¤коњ складаЇтьс¤ порожнеча,

заставлена р≥зними речами,
заповнена буд≥вл¤ми й постат¤ми,
оплетена плющем ≥ цибулею
безмежна безнад≥йна порожнеча.


¬уду в домашн≥х умовах

“ак вони п≥д≥йшли до ц≥Їњ ноч≥.
ѕамТ¤тай про них, залишаючи
своЇ м≥сто ≥ повертаючись в нього.
Ќебо, нагр≥ваючись зранку,
н≥би вода в баках, все одно
акумулюЇ вс≥ њхн≥ зради ≥ њхню
любов, котра перепалюЇтьс¤,
¤к цукор, з ¤кого робл¤ть
циганськ≥ льод¤ники.

“акими вони й лишаютьс¤, бачать
сон¤чн≥ в≥дбитки на рисових
пол¤х дит¤чоњ шк≥ри, коли небо
в≥дкриваЇтьс¤, мов скрин¤,
прикрашена зображенн¤ми
зеленооких ди¤вол≥в, ≥ на ¤кусь
мить зТ¤вл¤ютьс¤ вс≥ справжн≥
карти небес, за ¤кими так довго
полюють числен≥ шарлатани.

≤ тод≥ хтось один, хтось, кому
взагал≥ немаЇ чого втрачати,
раптом зупин¤Їтьс¤ ≥ говорить Ц

¤ знаю, говорить в≥н, ¤ знаю ¤к
душа залишить мене, одного разу
вона пройде кр≥зь надр≥зи на
моњй шк≥р≥, кр≥зь шрами, ¤к≥
в≥дкриютьс¤, наче небо, на моЇму т≥л≥,

≥ ще, говорить в≥н, ¤ знаю Ц
¤кщо довго дивитись на рани,
можна побачити ¤к вони зат¤гуютьс¤,
¤ не боюс¤ того, що буде Ц
¤ надто добре памТ¤таю те, що було.

’то ще залишитьс¤ з нами
до к≥нц¤ ц≥Їњ дивноњ служби, хто ще?

ќсь роб≥тники, ¤к≥ робл¤ть
ремонт в порожньому будинку,
здирають шпалери ≥ знаход¤ть
п≥д ними стар≥ газети, в ¤ких
написано все про њхн≥ смерт≥,
про њхн≥ майбутн≥ нещаст¤, це
продавц≥ пов≥тр¤ говор¤ть тоб≥ Ц

не зазирай, н≥коли не зазирай
в порожн≥ оч≥ своЇњ сов≥ст≥,
не торкайс¤ цих тихих нерухомих
озер, п≥д ц≥Їю в'¤зкою поверхнею
сто¤ть вони вс≥ Ц вс≥, хто маЇ
пройти твоњм житт¤м, щоби
залишити в ньому м≥сце дл¤ тебе.

 рањною блукають мовчазн≥
продавц≥ пов≥тр¤, об'Їднан≥ дивними
знанн¤ми, трутьс¤ б≥л¤ кас ≥
зелених парк≥в, сид¤ть в теплих
барах навколо стад≥ону,
намагаютьс¤ тоб≥ по¤снити Ц

що твого пов≥тр¤ тоб≥ в≥дпущено
саме ст≥льки, ск≥льки потр≥бно
дл¤ диханн¤, того пов≥тр¤, ¤ке ти
надбав, стане ¤краз на решту
твого житт¤,
все починаЇтьс¤ тобою,
все тобою зак≥нчуЇтьс¤,

≥ ц≥Їњ ноч≥,
≥ кожноњ ≥ншоњ ноч≥,
немаЇ н≥кого кр≥м тебе ≥ тих,
хто знаходитьс¤ з ≥ншого боку,
≥ можеш почути кр≥зь сон,
¤к в≥длунюють њхн≥ кроки,
¤к лунають њх голоси,
¤к б'ютьс¤ њхн≥ серц¤,
¤к вони зупин¤ютьс¤.