|
”с≥ народи у вс≥ часи використовували ≥нтелект нац≥њ дл¤ творенн¤ науки, культури, духовност≥, дл¤ розвитку цив≥л≥зац≥њ. ”крањнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ впродовж к≥лькох останн≥х стор≥ч доводитьс¤ виконувати не зовс≥м властив≥ њй функц≥њ Ч нац≥Ї- та державотворенн¤, тобто займатис¤ пол≥тикою, оск≥льки упродовж ус≥Їњ ≥стор≥њ ”крањна майже не мала пер≥од≥в самост≥йного розвитку. ≤нтелектуальна й культурна украњнськ≥ ел≥ти, ¤к≥ своњм подвижницьким служ≥нн¤м р≥дному народов≥ наближали його державн≥сть, на момент здобутт¤ ”крањною незалежност≥ 1991 року були не надто численними: далос¤ взнаки ф≥зичне й моральне нищенн¤ царською, а особливо комуно-б≥льшовицькою ≥мпер≥¤ми генофонду нац≥њ Ч козацтва, сел¤нства, ≥нтел≥генц≥њ, дух≥вництва. “им, хто наблизив цю ≥сторичну под≥ю, забракло ще й революц≥йноњ агресивност≥, щоб здобути шанс стати пол≥тичною ел≥тою (на що вони мали повне право), зате насл≥дками њхньоњ прац≥ вправно скористалис¤ колишн≥ номенклатурники Ч Ђагресивн≥ нев≥гласиї (Ѕ. “арасюк), дл¤ ¤ких завжди було нормою житт¤ за подв≥йними стандартами.
¬≥д початку нашоњ незалежност≥ влада з року в р≥к декларуЇ ЂЇвропейський виб≥рї ”крањни, запевн¤Ї нас у своњй ор≥Їнтац≥њ на демократичн≥ ц≥нност≥ ≥ побудову громад¤нського сусп≥льства Ївропейського зразка. Ќатом≥сть половину своњх ≥нформац≥йних ресурс≥в пропагандистський апарат витрачаЇ на те, щоб «ах≥д в очах перес≥чного украњнц¤ вигл¤дав головним ворогом. ћи Ї св≥дками того, ¤к наш≥ керманич≥ своњми конкретними д≥¤ми, н≥¤к не сум≥рними з њхн≥ми декларац≥¤ми, в≥ддають ус≥ сфери украњнського житт¤ п≥д оп≥ку Ївраз≥йського сус≥ди, зат¤гують нас у старе ≥мперське болото з авторитарними режимами, прищеплюють населенню рабську психолог≥ю ≥ робл¤ть усе можливе, щоб викликати в нього неповагу до власноњ держави. ќтож живемо, за висловом Ћ≥ни остенко, у Ђпроблематично незалежн≥й держав≥ї [5, с. 21].
”крањн≥ ¤к суверенному утворенню Ч тринадц¤ть рок≥в. «а цей час ≥нш≥ в≥дроджен≥ крањни встигають визначити пр≥оритети свого розвитку ≥ дос¤гти на обраному шл¤ху вагомих усп≥х≥в, ¤к, наприклад, колишн≥ прибалт≥йськ≥ республ≥ки, ¤к≥ сьогодн≥ вже в ™вросоюз≥ та Ќј“ќ, а також виховати ц≥ле покол≥нн¤ г≥дних громад¤н. ”крањна ж застигла на стад≥њ здобутт¤ формальноњ незалежност≥, набувши лише зовн≥шн≥х атрибут≥в нац≥ональноњ свободи. „ому ж ми довгий час сто¤ли на м≥сц≥, не ви¤вл¤ючи н≥¤кого поступу? оли на сам≥т≥ Ќј“ќ у —тамбул≥ (червень 2004 р.) один ≥з кореспондент≥в запитав Ћ. равчука, чому ”крањна не просуваЇтьс¤ до Ївропейських структур, екс-президент коротко, але впевнено в≥дпов≥в: Ђ¬лада цього не хочеї. ¬≥дпов≥дь б≥льш н≥ж промовиста.
¬≥домо, що переважна б≥льш≥сть цив≥л≥зованих крањн, на ¤к≥ нас зобов'¤зуЇ ор≥Їнтуватис¤ проголошений украњнським президентом курс на Ївро≥нтег-рац≥ю, Ї нац≥ональними державами, бо свого часу вони пройшли етапи творенн¤ пол≥тичних нац≥й на основ≥ к≥льк≥сно переважаючих етнос≥в. ” процес≥ державного буд≥вництва етн≥чн≥ меншини, ¤к≥ Ї в кожному з Ївропейських соц≥ум≥в, зливалис¤ з основною нац≥Їю (у Ќ≥меччин≥ Ч з н≥мецькою, в ≤тал≥њ Ч з ≥тал≥йською, у ѕольщ≥ Ч з польською тощо), не втрачаючи при цьому своЇњ самобутност≥. Ќин≥ нац≥ональн≥ держави гарантують нав≥ть найменшому етносу в њх склад≥ повноц≥нний розвиток ≥ захист його мови, культури, рел≥г≥њ. ¬одночас так≥ держави створюють умови дл¤ ≥нтеграц≥њ представник≥в меншин-них народ≥в у своњ громад¤нськ≥ сусп≥льства.
Ќа в≥дм≥ну в≥д нац≥ональних держав, м≥жетн≥чн≥ стосунки в ¤ких розвиваютьс¤ на демократичних засадах, в ≥мпер≥¤х пануЇ ≥деолог≥¤ зверхност≥, презирства одн≥Їњ нац≥њ щодо ≥нших, ¤ка може набирати форм етноциду, що стаЇ можливим в умовах авторитарних, антидемократичних метод≥в управл≥нн¤ ≥ повноњ несвободи громад¤н. јнтилюдськ≥ експерименти зд≥йснювала –ос≥йська ≥мпер≥¤ ¤к царськоњ, так ≥ б≥льшовицькоњ доби над де¤кими народами, що входили до њњ складу, Ч татарами, кавказькими народност¤ми, украњнц¤ми; нин≥ етноциду зазнають чеченц≥. ќприлюднен≥ в передач≥ Ђ„ас прессыї в≥д 26 червн¤ 2004 року на рад≥о Ђ—вободаї (рос≥йська редакц≥¤) результати опитуванн¤ засв≥дчують, що 60% рос≥¤н дос≥ ви¤вл¤ють зверхнЇ ставленн¤ до Ђ≥нородц≥вї, а 5% опитаних нав≥ть готов≥ брати участь у погромах. як бачимо, ≥мперськ≥ тенденц≥њ в –ос≥њ (нав≥ть на р≥вн≥ перес≥чних громад¤н) збер≥гаютьс¤.
ѕроцес перетворенн¤ жодного з народ≥в Ч наших зах≥дних сус≥д≥в Ч на модерн≥ Ївропейськ≥ нац≥њ не був таким тривалим ≥ тернистим, ¤к в украњнц≥в Ч давнього, споконв≥ку висококультурного ≥ найб≥льш численного Ївропейського етносу. ќсновна причина нашого зап≥зн≥лого державотворенн¤ Ч у к≥лькасот-л≥тньому перебуванн≥ б≥льшоњ частини украњнськоњ територ≥њ у склад≥ потужноњ ≥мпер≥њ, асим≥л¤ц≥йн≥ заходи ¤коњ ледь не розчинили украњнц≥в у б≥льш молод≥й, але амб≥тн≥ш≥й нац≥њ. —ама т≥льки украњнська мова п≥сл¤ ѕере¤славськоњ ради безжально нищилас¤ понад двомастами указами, циркул¤рами, таЇмними ≥нструкц≥¤ми, ур¤довими акц≥¤ми тощо [8, с. 4], водночас нищилас¤ самосв≥дом≥сть ≥ нац≥ональна г≥дн≥сть народу. „и ≥снують аналоги такого л≥нгвоциду у св≥тов≥й практиц≥?
Ќароди виход¤ть з≥ складу ≥мпер≥й, коли в них спрацьовуЇ ≥нстинкт самозбереженн¤, виробл¤Їтьс¤ ≥де¤, ¤ка консол≥дуЇ нац≥ю в Їдиний орган≥зм. як правило, пол≥тична незалежн≥сть здобуваЇтьс¤ у боротьб≥ й ц≥ною багатьох жертв. ƒл¤ ”крањни ж безкровний вих≥д з ———– був наче Ѕожий дарунок за стражданн¤ попередн≥х покол≥нь. Ќа наш погл¤д, не мають рац≥њ т≥, хто твердить, що на грудневому (1991 року) референдум≥ украњнський народ, сказавши так суверен≥тетов≥, продемонстрував усв≥домленн¤ нац≥ональноњ ≥дењ. ≤де¤ соборност≥ й державност≥ украњнськоњ нац≥њ не змогла визр≥ти в ц≥лого народу, бо цьому природному процесу пост≥йно чинилис¤ перешкоди: з њњ с≥¤чами жорстоко розправл¤лис¤, њх паплюжили, нав≥шували на них ¤рлики типу Ђукрањнський буржуазний нац≥онал≥стї, та й ус≥ ≥мперськ≥ ≥нституц≥њ системно працювали на упокоренн¤ духу народу. ѕроголосувавши за свою незалежн≥сть, украњнц≥ просто висловили незгоду жити в систем≥, ¤ка вже давно вичерпала своњ штучно створен≥ ресурси, а також за¤вили про готовн≥сть жити по-новому. ј жити по-новому Ч означаЇ будувати власну державу, бути в н≥й господар¤ми.
”крањнц≥ ¤к кор≥нний ≥ к≥льк≥сно дом≥нуючий етнос дав назву в≥дроджен≥й держав≥, ≥ за вс≥ма законами лог≥ки саме украњнц≥ мус¤ть бути пров≥дною силою в державному буд≥вництв≥, њм належить творити нац≥ю, об'Їднувати навколо себе ≥нш≥ народи, дл¤ ¤ких ”крањна Ї батьк≥вщиною. ≤деЇю, що об'Їднала б ус≥ етноси в одну державну нац≥ю, маЇ бути саме слово Ђ”крањнаї, значеннЇвими компонентами ¤кого Ї: соборн≥сть, державн≥сть, висока культура, духовн≥сть, економ≥чне процв≥танн¤, демократ≥¤, соц≥альна справедлив≥сть, престиж у св≥т≥, ф≥зичне й моральне здоров'¤ нац≥њ, забезпеченн¤ перспективи. «а зм≥стом наша ≥де¤, ¤к ≥ в будь-¤к≥й нац≥ональн≥й держав≥, маЇ бути нац≥ональною, а саме Ч украњнською.
Ќаповненн¤ держави в≥дпов≥дним њњ назв≥ нац≥ональним духом, або зм≥стом означало б, що ”крањна усп≥шно пройшла нац≥ональний етап розвитку. «а ќлександром Ўумиловим, к≥нцева мета цього етапу Ч оформленн¤ внутр≥шн≥х зв'¤зк≥в у сусп≥льств≥, перетворенн¤ його на Їдиний д≥Ївий сусп≥льний орган≥зм на основ≥ економ≥чноњ взаЇмозалежност≥, Їдиноњ оф≥ц≥йноњ мови д≥ловодства, сп≥льних моральних та ≥сторичних ц≥нностей, вихованн¤ ¤ких серед громад¤н забезпечуЇ держава, починаючи з нульового шк≥льного циклу [11, с. 267Ц268]. “≥льки п≥сл¤ того, ¤к викристал≥зуЇтьс¤ нац≥ональний характер громад¤н ”крањни (а в≥н тотожний ≥з своЇр≥дним способом житт¤, комплексом культурних вартостей, правилами повед≥нки та системою ≥нституц≥й, ¤к≥ притаманн≥ украњнському народов≥), коли сусп≥льство стаб≥л≥зуЇтьс¤ й набуде здатност≥ в≥дкидати або асим≥лювати п≥дривн≥ впливи, почнетьс¤ його поступовий перех≥д до наступного типу Ч громад¤нського сусп≥льства, до зр≥лоњ та самодостатньоњ пол≥тичноњ нац≥њ, ¤кий супроводжуватиметьс¤ посл≥довним зн¤тт¤м нац≥онально ор≥Їнтованих протекц≥он≥стських (захисних) заход≥в та дедал≥ б≥льшою в≥дкрит≥стю крањни до зовн≥шнього св≥ту, а також небаченим творчим вибухом украњнськоњ культурноњ потенц≥њ (“ам само, с. 270Ц271).
“ож на ¤кому етап≥ розвитку перебуваЇ наша молода держава? Ќа першому, ¤кий завершуЇтьс¤ формуванн¤м нац≥онального характеру, чи вже на вищому Ч етап≥ громад¤нського сусп≥льства?
« 2002Ц2003 навчального року в шк≥льний курс впроваджено дисципл≥ну Ђ√ромад¤нська осв≥таї, ¤ку одинадц¤тикласники опановують за в≥дпов≥дним п≥дручником [2]. «м≥ст п≥дручника переконуЇ в тому, що дл¤ нас актуальним нин≥ Ї вихованн¤ не патр≥ота украњнського народу, а Ђгромад¤нина св≥туї [с. 183] ¤к члена високорозвиненого громад¤нського сусп≥льства, з чого можна зробити висновок, що нац≥ональний етап буд≥вництва держави ми вже пройшли. јле чому ж тод≥ вс≥ пер≥одичн≥ виданн¤ нац≥онал-демократичного (а отже, й державницького) характеру з болем пишуть про в≥дсутн≥сть украњнських ор≥Їнтир≥в у мовн≥й, осв≥тн≥й, виховн≥й, культурн≥й, економ≥чн≥й та ≥нших сферах нашого житт¤? ћожливо, ”крањн≥ й не потр≥бен цей нац≥ональний пер≥од розвитку, ¤кий пережили вс≥ нормальн≥ сучасн≥ крањни? ¬≥дпов≥дь на це запитанн¤ даЇ той же шк≥льний п≥дручник: ЂЌаша держава Ч пол≥етн≥чна. –азом з украњнц¤ми, ¤к≥ становл¤ть понад дв≥ третини (а ¤кщо точн≥ше Ч 77,8%. Ч ≤. ћ.) њњ населенн¤, у н≥й живуть представники понад 110 нац≥ональностей ≥ народностейї [с. 121]. ≤з ц≥Їњ тези нав≥ть слабкому учнев≥ неважко зробити висновок, що пол≥етн≥чна, пол≥культурна, пол≥мовна крањна не може бути нац≥ональною державою!
ѕост≥йно нав≥юваний м≥ф про пол≥етн≥чн≥сть населенн¤ ”крањни аргументовано спростовуЇ ¬алентина Ѕорисенко, по¤снюючи, зв≥дки берутьс¤ так≥ казков≥ цифри на позначенн¤ к≥лькост≥ нац≥ональностей ≥ народностей в ”крањн≥: зг≥дно з переписом 1989 року, до них зараховано лише окремих представник≥в етнос≥в, наприклад: енц≥ (1 особа), нганасани (1 особа), ороки (2 особи), ≥тельмени (2 особи), л≥ви (6 ос≥б), кети (8 ос≥б), ≥жорц≥ (9 ос≥б), нег≥дальц≥ (10 ос≥б), н≥вхи (10 ос≥б), американц≥ (11 ос≥б), алеути (15 ос≥б), ороч≥ (19 ос≥б) тощо [1, с. 9]. ј насправд≥ ”крањна не б≥льш пол≥етн≥чна, н≥ж будь-¤ка Ђнайпо-л≥етн≥чнаї Ївропейська крањна.
ѕод≥бн≥ м≥фи мусуютьс¤ й на рег≥ональному р≥вн≥. “ак, кореспондент московськоњ газети Ђ–остокинска¤ панорамаї ‘ањна Ћев≥на, статтю ¤коњ передруковуЇ орган Ћуганськоњ облдержадм≥н≥страц≥њ Ђ»звести¤ Ћуганщиныї, стверджуЇ, що на територ≥њ Ћуганськоњ област≥ проживаЇ 104 нац≥ональност≥ [6]. —простовуючи цей м≥сцевий м≥ф, зауважмо, що за переписом 2001 року в Ћуганськ≥й област≥ зареЇстровано 58% украњнц≥в ≥ 39% рос≥¤н (разом Ч 97%). „и не см≥шно вважати Ћуганщину багатонац≥ональною, ¤кщо решта 102 (за твердженн¤м ‘. Ћев≥ноњ) нац≥ональност≥ становл¤ть лише 3% населенн¤?
÷≥кава деталь: на сем≥нар≥ Ђ‘ормуванн¤ м≥жетн≥чноњ толерантност≥ засобами громад¤нськоњ осв≥тиї (Ћуганськ, 2003), де в≥дбулас¤ презентац≥¤ нового п≥дручника Ђ√ромад¤нська осв≥таї, запрошен≥ представники нацменшинних громад Ч пол¤ки, в≥рмени, Їврењ, дагестанц≥, н≥мц≥, рос≥¤ни Ч виголошували промови не украњнською, державною, мовою, а рос≥йською.
¬ ус≥х крањнах з нац≥ональним спр¤муванн¤м державна мова Ї консол≥дуючим, нац≥Їтворчим чинником. Ќав≥ть у –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ, ¤ка Ї абсолютно пол≥етн≥чною (що в≥дбито в самому найменуванн≥), ѕрезидент ¬. ѕут≥н проголосив, що рос≥йська мова Ї головною державотворчою силою. ∆итт¤ ж показуЇ, що рос≥йська мова см≥ливо завойовуЇ соб≥ прост≥р не т≥льки на територ≥њ –ос≥њ, а й у крањнах, де Ђне спрацьовуЇї нац≥ональна ≥де¤. ј в нас вона справд≥ не спрацьовуЇ, бо чому ж тод≥ з'¤вл¤ютьс¤ публ≥кац≥њ типу ЂЎо такэ национальна идэ¤?ї [7], назва ¤коњ, за задумом автора, повинна викликати в читач≥в саркастичну посм≥шку щодо об'Їкта уваги.
ѕро нац≥ональн≥ пр≥оритети на Ћуганщин≥, ¤ку на обласному рад≥о гордо йменують Ђ—в≥танком ”крањниї, год≥ й говорити. ¬ обласному центр≥ чи не Їдина украњномовна школа є59, к≥льк≥сть учн≥в ¤коњ щороку зменшуЇтьс¤, бо немаЇ потреби знати державну мову: њњ не використовують н≥ у вищих навчальних закладах, н≥ у профес≥йн≥й сфер≥, н≥ на державн≥й служб≥. Ќав≥ть у с≥льськ≥й м≥сцевост≥ Ћуганськоњ област≥, що на 90% украњномовна (люди говор¤ть чудовою д≥алектною мовою, ¤ка дос≥ збер≥гаЇ питом≥ риси полтавських, волинських ≥ черн≥г≥вських гов≥рок, нос≥њ ¤ких заселили наш край у XVIIЦXVIII ст.), м≥сцев≥ начальники принципово провод¤ть наради, ведуть прийом в≥дв≥дувач≥в виключно рос≥йською (ц≥каво, що коли в≥дв≥дувач≥в немаЇ, м≥ж собою вони сп≥лкуютьс¤ по-украњнськи). ј свою схильн≥сть до мови сус≥дньоњ держави по¤снюють приблизно так: Ђяк≥ ми украњнц≥? ћи ж ран≥ше належали до ¬оронезькоњ губерн≥њ!ї.
ѕотужна ≥нформац≥йна машина працюЇ нин≥ не на впровадженн¤ нац≥ональноњ ≥дењ, а на роз'Їднанн¤ украњнц≥в. Ќайчаст≥ше протиставл¤ють украњнський сх≥д ≥ зах≥д, мотивуючи цей под≥л ЂсуттЇвимиї в≥дм≥нност¤ми у мов≥, ментал≥тет≥, ≥стор≥њ, конфес≥йн≥й ≥ пол≥тичн≥й ор≥Їнтац≥њ њх мешканц≥в. Ђ—х≥дн¤к≥вї дос≥ л¤кають Ђбандер≥вщиноюї, нац≥онал≥змом, а тепер ≥ще й Ђнашизмомї Ч дл¤ б≥льшого остраху. ¬одночас пропагуЇтьс¤ хибна думка, що сх≥д ”крањни всуц≥ль рос≥йськомовний. ƒехто нав≥ть в≥дносить представник≥в сходу ≥ заходу до р≥зних етнос≥в.
ќдин ≥з луганських соц≥олог≥в ≤лл¤ ононов твердить, що ƒонбас належить до специф≥чних рег≥он≥в, де формуванн¤ пол≥тичноњ нац≥њ йде шл¤хом сп≥вгро-мад¤нства рос≥йськомовного населенн¤ р≥зного етн≥чного походженн¤ Ч за американським типом, на в≥дм≥ну в≥д зах≥дноњ ”крањни, де нац≥¤ формуЇтьс¤ на основ≥ украњнськоњ етн≥чноњ групи. ќбстоюючи Ђособливуї культуру ƒонбасу, ≤. ононов радить украњнц¤м не протиставл¤ти себе представникам ≥нших нац≥ональностей ≥ не комплексувати з того приводу, що вони, ¤к ≥ будь-¤кий ≥нший етнос, не в≥чн≥, ¤к не в≥чна њхн¤ мова (усна допов≥дь Ђƒом≥нуюча етн≥чна коал≥ц≥¤ ¤к фактор формуванн¤ етн≥чноњ структури сучасноњ ”крањниї на науково-методичному сем≥нар≥ дл¤ професорсько-викладацького складу Ћуганського педун≥верситету (вересень 2002 р.).
Ќа нашу думку, кр≥зь так≥ теоретизуванн¤ прогл¤дають нап≥вприхован≥ антиукрањнськ≥ погл¤ди ≥ бажанн¤ впровадити, нарешт≥, в статус≥ поки що другоњ державноњ рос≥йську мову, принаймн≥ в ƒонбас≥. Ѕ≥льше того, под≥бн≥ проекти (до реч≥, ф≥нансово добре п≥дтримуван≥ зах≥дноЇвропейськими крањнами з розвиненими громад¤нськими сусп≥льствами, де в≥р¤ть, завд¤ки одноб≥чно подан≥й ≥нформац≥њ, у те, що в нас порушуютьс¤ мовн≥ права нац≥ональних меншин) своЇю метою мають недопущенн¤ консол≥дац≥њ нашого сусп≥льства в нац≥ю на основ≥ украњнського етносу, його мови. ќчевидно, таку ж мету ставл¤ть перед собою депутати в≥д Ћуганщини (≥ не т≥льки!), ¤к≥ з трибуни ¬ерховноњ –ади виголошують промови рос≥йською мовою, хоча добре волод≥ють украњнською. „и не св≥домо народн≥ обранц≥ спотворюють мовний образ територ≥њ, ¤ку представл¤ють? ≤ ¤ку державу вони будують, ¤кщо в≥домо, що мова титульноњ нац≥њ Ї головним об'Їднавчим чинником у державотворчому процес≥, а волод≥нн¤ нею засв≥дчуЇ повагу до кор≥нного народу, до самоњ держави?
ј чим насправд≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤ украњнський сх≥д в≥д заходу? Ќа сход≥ вам не вдастьс¤ знайти жодноњ вулиц≥, названоњ ≥м'¤м оборонц≥в нац≥ональних прав ≥ свобод своњх народ≥в Ч гетьмана ћазепи, —. Ѕандери, —. ѕетлюри, генерала „упринки, ™. оновальц¤, ј. —ахарова, ƒж. ƒудаева, “. остюшка, зате так≥ вулиц≥ Ї у Ћьвов≥; льв≥в'¤ни встановили пам'¤тники ћ. √рушевському ≥ ¬. „орноволу у кожному галицькому сел≥ Ї впор¤дкован≥ й догл¤нут≥ могили Ѕорц¤м за волю ”крањни. Ќезвичними дл¤ гостей з≥ сходу Ї пройн¤т≥ украњнським нац≥ональним духом так≥ власн≥ назви, ¤к Ђ¬≥льна ”крањнаї (видавництво), Ђѕ≥д св¤тим духомї (аптека), кафе ЂЅатькова осел¤ї, Ђ¬ертепї, Ђ олибаї, ЂЋ≥сова п≥сн¤ї, Ђ÷ентр ™вропиї, Ђ–одинна ковбаскаї (крамниц¤), Ђƒл¤ людей, ¤к дл¤ себеї (пивний бар) тощо. Ћьв≥в Ч справжнЇ Ївропейське м≥сто Ч за арх≥тектурою, чистотою вулиць, за р≥внем поваги до державноњ мови, загальною культурою ≥ культурою сп≥лкуванн¤.
Ћуганськ законсервував у своњх назвах рад¤нську топон≥м≥ку Ч тут Ї вулиц≥ ≥ квартали ≥мен≥ Ћен≥на, як≥ра, ос≥ора, арла ћаркса, –ози Ћюксембург, лари ÷етк≥н, арла Ћ≥бкнехта, —овЇтська, —тарих большевик≥в, ёних п≥онер≥в, Ћен≥нського комсомолу, 50-р≥чч¤ ∆овтн¤. Ќа наполегливу вимогу громадських орган≥зац≥й щодо перейменуванн¤ одн≥Їњ з вулиць Ћуганська на честь Ѕ. √р≥нченка, ¤кий жив ≥ працював у нашому крањ ≥ 140-р≥чч¤ ¤кого в≥дзначено у 2003 роц≥, над≥йшла см≥ховинна в≥дпов≥дь м≥ськвиконкому, н≥бито ц¤ вулиц¤ вже ≥снуЇ понад 10 рок≥в, але дос≥ лише в проект≥, будинк≥в на н≥й немаЇ. Ќе перейменовуютьс¤ й так≥ об'Їкти, ¤к Ћуганська обласна наукова б≥бл≥отека ≥м. √орького (в≥домо, що цей пролетарський письменник уважав украњнську мову д≥алектом рос≥йськоњ ≥ не погоджувавс¤ на переклад украњнською свого роману Ђћатьї), сквер ≥м. 30-р≥чч¤ ¬Ћ —ћ.
¬ останн≥й час пор¤д з ≥нтернац≥ональними, переважно беззм≥стовними назвами, ¤к≥ заполонили всю ”крањну, в Ћуганську по¤вилис¤ суто рос≥йськ≥, часто з Ђ≥мперськимї в≥дт≥нком: —х≥дноукрањнський нац≥ональний ун≥верситет ≥м. ¬. ƒал¤, магазини Ђ оммерсантЏї, Ђјнтикваръї, готель Ђѕетербургьї, млинцева ЂЋЇпотаї. Ќайб≥льший супермаркет називаЇтьс¤ Ђ–осси¤ї, а нещодавно престижн≥ магазини в центр≥ м≥ста д≥стали назви Ђ√”ћї ≥ Ђѕассажї Ч теж ≥з прозорою аналог≥Їю. Ќерухомо сто¤ть пам'¤тники Ћен≥ну (њх аж три), ƒзержинському, ¬орошилову Ч ц≥ дороговкази в майбутнЇ (чи в минуле?). “ор≥к на прикордонн≥й ≥з –ос≥Їю територ≥њ в≥дкрито пам'¤тник кн¤зев≥ ≤горю, що, за авторським задумом, повинно символ≥зувати сп≥льну украњно-рос≥й-ську ≥стор≥ю. Ќа в≥дкритт≥ пам'¤тника були ѕрезидент ”крањни ≥ мер ћоскви, що засв≥дчуЇ важлив≥сть под≥њ. ёр≥й Ћужков Ч найповажан≥ша людина на Ћуганщин≥, в≥н тут частий г≥сть. Ќайближчим часом п≥д його патронатом у район≥ —х≥дноукрањнського нац≥онального ун≥верситету будуватиметьс¤ великий житловий комплекс Ђћосква-с≥т≥ї.
р≥м ћоскви, немаЇ жодного м≥ста, нав≥ть в ”крањн≥, з ¤ким контакти (≥ не т≥льки економ≥чн≥) Ћуганськоњ област≥ були б наст≥льки т≥сними. “а й москвич≥ не байдуж≥ до найсх≥дн≥шоњ украњнськоњ област≥, про що, не приховуючи емоц≥й, пише вже цитована ‘ањна Ћев≥на: Ђ«емл¤, на которой расположена нынешн¤¤ Ћуганска¤ область ”краины, была испокон веков прит¤гательна дл¤ людей... Ћуганщину с полным правом можно назвать житницей, кузницей и здравницей. ќна располагает богатейшими черноземами, пригодными дл¤ земледели¤, садоводства и огородничества. ¬ недрах ее та¤тс¤ залежи каменного угл¤, железной руды и других полезных ископаемых. ѕобывав в –агозиной Ѕалке на ƒонецком кр¤же, ј. ѕ. „ехов назвал ее ƒонецкой Ўвейцарией и охарактеризовал с медицинской точки зрени¤: У«десь можно вылечить от 15 сухот и 22 ревматиз-мов, потому что лучшего воздуха не найти ни в рыму, ни на авказеФ... Ћуганщина Ч одна из крупнейших областей ”краины, прот¤нувша¤с¤ на 250 километров с севера на юг и на 190 Ч с запада на восток... Ћуганщина Ч край, где встречаютс¤ холодные и теплые ветры, исторический перекресток торговых путей... ƒревн¤¤ седа¤ Ћуганщина, пробужденна¤ дл¤ посева третьего тыс¤челети¤... «десь выращивают пшеницу и подсолнечник, добывают уголь и газ, выплавл¤ют металл, производ¤т современные машины и оборудование (” цьому контекст≥ нам пригадуЇтьс¤ розмова двох ж≥нок, одна з ¤ких, родом ≥з –ос≥њ, скаржилас¤ на те, що в ”крањн≥ погано жити Ч низька пенс≥¤, висок≥ ц≥ни, дискрим≥нують рос≥йську мову. ¬ –ос≥њ, за њњ словами, набагато краще. Ќа пропозиц≥ю сп≥вбес≥дниц≥ вињхати до –ос≥њ перша особа за¤вила: У огда отдадите нам ƒонбасс, тогда и выедем!Ф)... ƒл¤ нас, росси¤н, важным фактором ¤вл¤етс¤ то, что Ћуганский областной совет первым в ”краине прин¤л постановление о признании русского ¤зыка вторым государственным. ћы не случайно заговорили о ¤зыке. Ќам небезразлично, как живетс¤ на ”краине нашим русско¤зычным брать¤м (хорошо живетс¤, не хуже, чем представител¤м так называемой титульной нации), не обижают ли их (не обижают, напротив, Ђкохают и лелеютї). ƒостаточно сказать, что председатель Ћуганской облгосадминистрации (губернатор) јлександр —ергеевич ≈фремов и председатель областного —овета ¬иктор Ќиколаевич “ихонов по национальности русскиеї [6].
Ќайулюблен≥ший естрадний гурт згадуваних кер≥вник≥в Ч рос≥йська група ЂЋесоповалї. ÷им хлопц¤м недавно дали званн¤ заслужених артист≥в ”крањни ≥ зарахували до Ћуганського ≥нституту культури, де вони здобувають вищу осв≥ту. Ќа спец≥альне замовленн¤ вони створили г≥мн Ћуганщини, ¤кий був представлений на ƒн≥ област≥-2004 у њхньому власному виконанн≥ Ч зрозум≥ло, рос≥йською мовою. ≤ луганц≥ змушен≥ були слухати так≥ Ђвисокопоетич-н≥ї р¤дки: ЂЋуганщина, ты дл¤ мен¤ великое слово Ч Ђк(а)ханн¤ї.
ћешканц≥ област≥ вперше почули украњнську мову з вуст ќ. ™фремова 9 березн¤ 2004 року на ƒн≥ народженн¤ “. Ўевченка (а керуЇ областю в≥н уже понад с≥м рок≥в). Ќа жаль, неповага до державноњ мови стаЇ прикладом дл¤ насл≥дуванн¤ нижчих за рангом чиновник≥в. ” результат≥ Ч в ус≥х сферах житт¤ тут пануЇ повна в≥дсутн≥сть украњнських нац≥ональних ор≥Їнтир≥в. ƒостатньо сказати, що немаЇ жодноњ украњномовноњ газети обласного р≥вн¤. “а й на обласному державному рад≥о новостворена –ћ-станц≥¤ Ђѕульсї майже весь св≥й еф≥р веде рос≥йською мовою. ўодн¤ о 20-й годин≥ (прайм-тайм) вона пропонуЇ слухачам музичну передачу, в ¤к≥й немаЇ жодноњ украњнськоњ п≥сн≥. Ќаприклад, 28 червн¤ 2004 року репертуар передач≥ становили п≥сн≥: Ђ√де-то на белом свете, там, где всегда морозї, Ђќп¤ть от мен¤ сбежала последн¤¤ электричкаї, Ђ¬о французской стороне, на чужой планетеї, Ђ—тарый клен стучит в стеклої, Ђ¬се, что в жизни есть у мен¤ї.
Ќ≥бито др≥бничка, але нав≥ть асортимент хл≥бних вироб≥в, ¤к≥ продають у Ћуганську, складаЇтьс¤ в основному з рос≥йських за походженн¤м назв: хл≥б Ђмосковськийї, Ђбород≥нськийї, Ђкарельськийї, Ђорловськийї, Ђр¤занськийї, Ђсаратовськийї, Ђсударушкаї, Ђполюшкої, булочки Ђ¤рославськаї, Ђвиборзькаї, бублик Ђрос≥йськийї (Ї й Ђв≥дносної украњнськ≥ назви Ч рогалик Ђдн≥провськийї, здоба Ђдонецькаї, хл≥б Ђчеркаськийї).
” Ћуганську упосл≥джена украњнська церква: б≥льше року параф≥¤ни ”ѕ÷ ѕ оббивають владн≥ пороги в над≥њ отримати дозв≥л на буд≥вництво храму хоча б на околиц≥ м≥ста. ўоразу депутати њм в≥дпов≥дають, що в м≥ст≥ вже Ї православна церква, ≥ не одна, маючи на уваз≥ величезну к≥льк≥сть церков ћосковського патр≥архату.
ћ≥сце дл¤ украњнськоњ мови в державних структурах поки що безрезультатно виборюЇ —ерг≥й ћельничук. ѕройшовши вс≥ сходинки украњнського суду, в≥н спод≥ваЇтьс¤ на позитивне вир≥шенн¤ своњх скарг у —трасбурз≥. ѕоказово, що людина скаржитьс¤ н≥ на кого ≥ншого, а на прац≥вник≥в суду, у т. ч. на прокурора област≥, ¤к≥ зам≥сть того, щоб спри¤ти виконанню мовного законодавства, сам≥ його порушують. ¬иходить, щоб захистити мовн≥ права титульноњ нац≥њ в ”крањн≥, треба апелювати до ™вропейського суду!
онституц≥¤ ”крањни 1996 року закр≥пила статус украњнськоњ мови ¤к державноњ. «а енциклопедичним визначенн¤м, державною Ї мова, вживанн¤ ¤коњ обов'¤зкове в органах державного управл≥нн¤ та д≥ловодства, громадських органах та орган≥зац≥¤х, на п≥дприЇмствах, державних закладах осв≥ти, науки, культури, у сферах зв'¤зку та ≥нформатики [9, с. 126]. ≤з названих галузей украњнська мова повною м≥рою на Ћуганщин≥ не вживаЇтьс¤ н≥де. ѕрац≥вники паспортних стол≥в, ¤к≥ повинн≥ демонструвати бездоганне знанн¤ державноњ мови, припускаютьс¤ грубих правописних помилок уже в написанн≥ ≥мен та пр≥звищ, наприклад: ¬¤чеслав, Ћ≥тв≥н, ћирошн≥чен-ко, ћельн≥к, ¬ас≥л'Їв, Ћеонт'Їв, Ћев≥нець, ћЇльн≥-чук, “≥г≥пко, ремень тощо.
™дина сфера, де безальтернативно використовуЇтьс¤ державна мова на Ћуганщин≥, Ч це реклама гор≥лки й тютюну, розм≥щена на б≥гбордах. √остей м≥ста на зал≥зничному вокзал≥ зустр≥не величезний плакат: Ђ¬ас в≥таЇ найкраща марка ”крањни Ч ЂЋуга-Ќоваї (це виробник гор≥лки). ј напередодн≥ украњнського нац≥онального св¤та в обласному центр≥ з'¤вилис¤ б≥гборди, на ¤ких зображено пофарбовану в кол≥р державного прапора карту ”крањни, а поруч Ч пл¤шку гор≥лки марки Ђ’ортиц¤ї; текст реклами такий: Ђ 24 серпн¤ Ч ƒень Ќезалежност≥ ”крањни. Ўануй ¤к≥сть! ÷≥нуй свободу!ї. Ћюдина, над≥лена ≥нтелектом, в≥дразу зрозум≥Ї, ¤ку свободу пропонують автори реклами нащадкам запорозьких козак≥в. Ћуганськ нин≥ просто р¤сн≥Ї кольорами, що символ≥зують нац≥ональну св≥дом≥сть: майже вс≥ ломбарди, гральн≥ автомати, казино (а њх розвелос¤ безл≥ч) пофарбован≥ саме так, нав≥ть старенький катафалк, ¤кий пост≥йно њздить вулиц¤ми м≥ста, теж жовто-син≥й. ’ор студент≥в виконуЇ г≥мн ун≥верситету (а вс≥ ун≥верситети м≥ста, кр≥м медичного, за статусом Ї нац≥ональними), тримаючи руку на серц≥, а коли звучить г≥мн ”крањни, вони сто¤ть, ¤к боввани, нав≥ть не сп≥вають, хоч слова г≥мну вже давно затверджен≥.
Ќа приклад≥ окремо вз¤тоњ област≥, тих факт≥в, що лежать на поверхн≥, пересв≥дчуЇмос¤ в тому, що ”крањна не Ї повноц≥нною державою з власною ≥деолог≥Їю, нац≥ональними пр≥оритетами, окрем≥шн≥стю в≥д найближчих сус≥д≥в. ¬она не перебуваЇ н≥ на першому, нац≥ональному етап≥ розвитку, н≥ на другому Ч етап≥ буд≥вництва громад¤нського сусп≥льства, оск≥льки ще по-справжньому не вийшла на перший (та чи й збираЇтьс¤?).
ЌеозброЇним оком видно, ¤к загальноукрањнськ≥ «ћ≤ (Ђчетверта владаї) ц≥леспр¤мовано прищеплюють украњнц¤м комплекс меншовартост≥, наполегливо працюють над н≥вел¤ц≥Їю питомих рис украњнського ментал≥тету й нав'¤зуванн¤м чужих етнопсихолог≥чних комплекс≥в, над в≥дродженн¤м Ђсовковихї анти-зах≥дних, антиЇвропейських стереотип≥в, пропагують зам≥сть л≥тературноњ украњнськоњ мови прим≥тизовано-спрощену рос≥йську мову або суржик Ч мову раб≥в, що, на думку ™. «ахар-ченка, Ї п≥дготовчим етапом до повного возз'Їднанн¤ з –ос≥Їю [4].
Ќа хвил≥ нац≥онального п≥днесенн¤ початку 90-х рок≥в так легко було впровадити нац≥ональну ≥дею в ус≥ сусп≥льн≥ сфери! Ќа жаль, цього не сталос¤. “епер, коли ”крањна в надзвичайно критичному стан≥ й не сьогодн≥-завтра може втратити незалежн≥сть, треба це робити негайно. „екати, поки нац≥¤ Ђдоростеї до самост≥йного в≥дкритт¤ своЇњ ≥дењ, не варто Ч цього н≥коли не станетьс¤. ÷е можливе лише за умов, коли держава, в першу чергу њњ керманич≥, будуть у цьому зац≥кавлен≥, коли вони не спин¤тимуть природного поступу ”крањни до ™вропи (ще Ќаполеон сказав, що географ≥¤ Ч це дол¤), коли не пригн≥чуватиметьс¤ мова титульноњ нац≥њ.
≤нстинкт нац≥онального самозбереженн¤ не спрацюЇ, поки, ¤к у Ћуганську, вс≥ дитсадки, школи, вищ≥ навчальн≥ заклади будуть рос≥йськомовними (окрем≥ вин¤тки не м≥н¤ють ситуац≥ю); поки система виховноњ роботи буде спр¤мована на вихованн¤ Ђпатр≥ота св≥туї або ж т≥льки рег≥онального, м≥сцевого патр≥ота, сформованого лише на подвигах молодогвард≥йц≥в ≥ творчому доробку ¬. ƒал¤; поки б≥бл≥отечн≥ фонди поповнюватимутьс¤ в основному п≥дручниками сус≥дньоњ крањни, а власн≥ Ч так≥, ¤к Ђ»стори¤ Ћуганского кра¤ї: ”чебное пособие (≈фремов ј. —., урило ¬. —., Ѕровченко ». ё., лимов ј. ј., расиль-ников . »., —емист¤га ¬. ‘., ѕодов ¬. ». Ћуганськ, 2003) Ч видаватимутьс¤ недержавною мовою; поки украњнська книга буде дорожча за рос≥йську (Ђ”крањна ≤nсоgn≥taї / «а ред. Ћ. ≤вшиноњ ( ., 2004) коштуЇ в луганськ≥й книгарн≥ 32 грн, а њњ повний рос≥йськомовний аналог Ч 28 грн); поки викладач≥ Ђнац≥ональнихї ун≥верситет≥в не робитимуть зауваженн¤ тим поодиноким студентам, ¤к≥ самотужки, без допомоги держави, д≥йшли до усв≥домленн¤ нац≥ональноњ ≥дењ: Ђѕрошу перейти на русский ¤зык. я вас не понимаюї...
¬иховати украњнського патр≥ота мовою та ≥деолог≥Їю сус≥дньоњ держави або колишньоњ ≥мпер≥њ неможливо. ј ¤кщо нац≥ональна ≥де¤ усе ж стане основою державноњ пол≥тики, то вже через одне покол≥нн¤ громад¤н ”крањна буде украњнською, а отже, ≥ Ївропейською державою. ¬решт≥, ми повинн≥ зрозум≥ти, що сама украњнська мова Ч ознака нашоњ Ївропейськост≥.
ј тим, хто не хоче вести ”крањну украњнським шл¤хом, хто боњтьс¤ слова Ђнац≥онал≥змї (доки украњнц≥ залишатимутьс¤ гнобленою нац≥Їю, украњнський нац≥онал≥зм ¤к певний тип нац≥Їзахисноњ св≥домост≥ буде прогресивним ¤вищем, шл¤хетною справою), варто знати, що наше нац≥ональне в≥дродженн¤ л¤каЇ лише тих, хто хоче, щоб ”крањна залишалас¤ колон≥Їю. ѕропонуЇмо њм слухати виступи того ж ѕут≥на, ¤кий пр¤мо за¤вл¤Ї: Ђ”краина должна быть нашей!ї, Ђя абсолютно убежден, что никаким великодержавным шовинистам, никаким националистам не растащить нас (украњнц≥в, б≥лорус≥в, рос≥¤н. Ч ≤. ћ.) по их затхлым психушкам (по самост≥йних державах? Ч ≤. ћ.)ї ≥ читати так≥ твори, ¤к Ђ”краинский сепаратизм в –оссииї (ћ., 1998) ≥з сер≥њ Ђѕути русского имперского сознани¤ї, укладач ¤коњ ћ. Ѕ. —мол≥н пише: ЂЌаибольшей внутринациональной проблемой дл¤ русских на сегодн¤ должен считатьс¤ УукраинскийФ вопрос. Ќеразрешенность этого вопроса может привести к подлинной трагедии, размеры которой трудно себе представить. ¬озможны любые варианты, вплоть до войны по югославскому сценарию. ≈сли русское общество и государство будет бездействовать, признава¤ свершившимс¤ факт по¤влени¤ на малорусских земл¤х государства У”краинаФ, не стрем¤сь развенчивать всевозможные русофобские мифы, усиленно внедр¤емые в украинское общество и в сознание малороссов, проживающих на территории –оссии, то через очень небольшой срок наша –одина столкнетс¤, возможно, уже с непреодолимыми проблемами в лице государства У”краинаФ, вступившего в Ќј“ќ и готового к войне с –оссией в любых коалици¤хї [10, с. 6]; Ђ”краинство, борющеес¤ с ѕравославной ÷ерковью, с русской государственностью и с единством русского народа, необходимо удалить из русского тела как вредный вирус, избавитьс¤ от того идеологического тумана, мешающего многим русским видеть величайший вред УукраинскогоФ движени¤ї (“ам само, с. 22); Ђ—вою вводную статью к сборнику хочу закончить утверждением, принадлежащим русскому националисту и исследователю Уукраинс-тваФ (УукраинскийФ пише т≥льки в лапках, а УукраинаФ Ч з малоњ л≥тери. Ч ≤. ћ.) ј. ¬. —тороженко: Ђ”краинский туман должен рассе¤тьс¤, и русское солнце взойдетї (п≥дкресленн¤ автора) [с. 22]. Ќе зашкодить також ознайомитис¤ з розд≥лом Ђ√еополитическа¤ декомпозици¤ ”краиныї книги ќлександра ƒуг≥на Ђќсновы геополитикиї (ћ., 1997), де подано карти, схеми дл¤ реал≥зац≥њ знищенн¤ ”крањни ¤к такоњ [3, с. 377Ц383].
ѕоки маЇмо формальну незалежн≥сть, ще маЇмо шанс зберегти й утвердити себе Ч ¤к нац≥¤ ≥ ¤к держава. «важаймо на приклади, ¤к≥ дають нам ≥нш≥ народи. “ак, Їврењ, щоб не розчинитис¤ в етн≥чно чужому середовищ≥, орган≥зовують дл¤ своњх д≥тей нед≥льн≥ школи, де вони вивчають всього три предмети: ≥врит, ≥стор≥ю Їврейського народу ≥ особливост≥ Їврейськоњ культури. емаль јтатюрк при в≥дродженн≥ держави “уреччина найперше пров≥в мовну реформу, бо розум≥в: Ї мова Ч Ї нац≥¤, Ї нац≥¤ Ч буде держава.
Ѕуде держава Ч не буде м≥сц¤ р≥зним формам геноциду нац≥њ.
√ќ¬ќ–≤“№ я ’ќ„≈“≈
¬ерховна –ада в≥дмовилас¤ ухвалювати законопроекти, ми пропонували зобов'¤зати державних службовц≥в волод≥ти украњнською мовою.
«окрема, за проект «акону, внесений народним депутатов —тепаном ’марою, проголосував лише 141 народний депутат ≥з 226 необх≥дних. «г≥дно з законопроектом, державний службовець маЇ волод≥ти та сп≥лкуватис¤ державною мовою п≥д час виконанн¤ службових обов'¤зк≥в. ќкр≥м того, особи, ¤к≥ не волод≥ють державною мовою, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному орган≥ та його апарат≥.
«а проект «акону, ¤кий вн≥с народний депутат —кома-ровський, проголосувало 158 народних депутат≥в. ƒокумент пропонував встановити вимоги щодо обов'¤зкового волод≥нн¤ державною мовою дл¤ державних службовц≥в, прокурор≥в ≥ сл≥дчих прокуратури, адвокат≥в, прац≥вник≥в м≥л≥ц≥њ.
Ћьв≥вська газета. Ч 2004. Ч 17 грудн¤.
|
|