Дослухаючись до мови друзів, із подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову?
Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, в екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. “Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан Пензенської області — просто “мужик”. Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Не могло українське вухо пройти повз ніжну зменшувальну форму цього слова – “лохмандєй”. “Мужичок”, значить. Звичайно, у землеробській Україні лохами бути престижно. От навіть Президент якось хотів образити членів Канівської четвірки і сказав про них: “Нє мужикі!” Не лохи, тобто. А вони такі мужиками виявилися…

Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім'я поширилось не у мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у Петербурзі — Вавілоні комі-зирян (там жили Григорій Распутін і Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі словнику є таке собі слівце “гьоп” — “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша “До мертвих і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли “гопники” — “брудники”, “покидьки”, “панки”, яких невдовзі завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця Шевчука. Одна з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснює несвідомій публіці, що таке “гопники”: “Их называют гопники, их называют жлобы!”

Однак фіно-балтські слова у словнику українських “пацанів” — це все ж таки виняток (хоча слово “пацан” теж фінського походження — від діалектного “пащан” олонецьких карелів). Справжньою окрасою мови козаків стали слова з ерзянської та мокшанської мов (їх ще звуть “мордовськими” мовами). Це пояснюється тим, що про збагачення цими словами дбали не лише патлаті тінейджери, а й їх горепашні батьки. Останніх багато саджали до в'язниць, яких чомусь було багато саме у Мордовській АРСР. Живучи у цій лісистій фінській країні, вони переймали чудернацькі місцеві слова. Якщо не на роботах у місцевих колгоспах, то прямо від охоронців мордвинів (їх-бо набирали серед місцевих мокшан). Згодом ці зеки повертались до України і щедро розсипали дивні “зонівські” слова у комунальних квартирах Донбасу та Києва: ”вертухай”— охоронець, ”лажа”— нудьга, плач (від “лажамс”), “шаріть”— тямити (“ударіть по шарам” — вдарити по свідомості від “шарьхкодемс”), “лафа” — розслаблення, “кімаріть” — спати, “гулькін нос” — дуже мало, з голубиний ніс, “заначка” — захований від вогкості (“начка” —вогкий), “нари” — трави, дерн (ліжко в'язня), “шамать” — їсти (“шама” — лице, значить)... Мало? Ось іще: “бухати (бусать)” — пити, ”ката-лажа (каталажка)” — тюрма (буквально “нудне місце”), ”не петріш” — не розумієш, “барига” — курець, “шмара” — цигарка, ”кльовий” — хороший (звідси ж “хльовий-халявний”), “оклигать” — протверезіти. Усе це буквальні переклади з живих мордовських мов. Втім, найцікавіше з цих слів – сексот. Його корінь “секс”. З мокшанської – “бруд” значить. А от пташка, що очищує від бруду дерева, називається “сексот”. По-нашому “дятел”, стукач. Так що від “сексота” до “гопніка” один крок…

Є й менш відомі “зонівські” слова: “куба”— жінка, ”крок” — міліціонер, “ламбусь” — цукор, “марс” — кров, “ряха” — будинок, “кіштандяк” — танці. Сподіваюся, після їх оприлюднення “пацани” візьмуть їх у свій “мордовський словничок”. Хоча й без того на вулицях Києва чи Сум “тусуються” “гопники” та “лохи”, для яких життя у арійській країні трипільської культури — повна “лафа”, а її “солов'їна мова” — повна “лажа”, в якій вони не хочуть ані “шарити”, ані “петрити”. Шкода, що практично на цьому їх пізнання у великих мордовських мовах вичерпуються. Руки чухаються, немов у Антоненка-Давидовича, який у 60-ті питав у землячків: “Як ми говоримо?” А й справді, пацани, якщо вже й говорити мордовськими мовами, то краще вже “кльово”, грамотно. Аби наш лексикон наситився свіжим фіно-волзьким мовним киснем, нам, щоправда, слід буде знову пересаджати пів-України у політичні табори Мордовської АРСР. А може піти до Мордовії добровільно?. Хоча б для того, щоб стати справжнім “лохом” — Лохом землі мокшанської, закоханим у ліс і землю, у гриби та ягоди...

P. S. Пацани! Є ще базар за слово “понти”. Лохмандеї так і не зашарили, що це є костромська мулька в натурі.